в 17 років двічі намагалась зламати систему. вперше спробувала піти на акцію донорства, але в лікарні виявився санітарний день, а вдруге - подаю лікарці паспорт, а сама уявляю як вона неправильно порахує мій вік..але, на жаль, чи, на щастя, лікарі вміють рахувати.

тільки виповнилось 18, вдягаю вишиванку, беру паспорт, і от вже у віконечку реєстратури лякаю своєю рішучістю. все життя боюсь лікарень/лікарів/лікування. здаю кров: відвертаю голову в інший бік, намагаюсь не думати про голку, що зараз під шкірою.

здавати кров - це світоглядна позиція. донорство - необхідна річ. підходжу по всім параметрам, не відчуваю складності, щоб виділити 4 дні на рік для допомоги іншому. мінімум який можу вкласти від себе.

сподіваюсь, що донорство крові стане звичайною справою, маєш можливість - і все, дій.