Моя історія:
Давно хотіла стати донором, та все якісь відмовки були. А тут мама почала частіше жалітись на здоров' я і у коханого з'явились певні проблеми із зором. Я дуже переживала і все картала себе, що крім підтримки нічого не можу дати. Аби трохи відволіктись, почала в'язати рідним теплі речі і за кожною петелькою повторювала:"Хочу аби рідні швидше одужали!" Все повторювала і повторювала... І в якийсь момент прийшла думка - От я хочу, хочу...., а що я готова дати?! Таких різноманітних "хочу" лунає сотнями звідусіль і лиш маленька частина каже - Візьми! Тож я твердо вирішила, що треба спочатку дати, а тоді вже просити! Я з коханим і з друзями прибрали у місцевому парку. А вчора я таки здала кров. Було трохи боязко, але чуйний і милий персонал (я була у Київському міському центрі крові, вул. Максима Берлинського, 12) мене заспокоїли. Дівчата дуже вправні з голками і було майже не боляче. Вийшла я з приємним відчуттям, що зробила щось важливе і корисне.
P. S. Коханий стрімко одужує, а мама знайшла гарного спеціаліста, який їй дуже допомагає.
Не бійтесь Давати! Це справді потрібно і, до того ж, корисно для донора.❤️