3 листопада 2015 року, 12:45
Інтерес до соціальних проектів у мене прокинувся після поїздки в Астану на хакатон соціальних проектів «Smart Astana». Тоді, 3 роки тому, в Україні ніхто й не думав про необхідність і важливість такого роду ініціатив. Коли ми вирішили півтора роки тому провести хакатон на міську та соціальну тематику у Вінниці — ніхто, крім однієї вінницької компанії та мерії (!) не захотів нам допомогти. Зараз все змінилося, і кожен місяць проходять події на тему відкритих даних, хакатони на соціальну тематику, а інвестори так-сяк, але готові вкладати якісь гроші в соціальні проекти.
З якими основними проблемами доводиться стикатися:
- Ментальна і технологічна прірва між українськими айтішники та державними структурами. Першим доводилося розповідати, що таке відкриті дані, і переконувати в необхідності вивчення міжнародного досвіду перед тим, як робити велосипеди, другим потрібно на пальцях пояснювати, що таке API, сервіси, чому JSON, а не HTML і т.д. Зараз у деяких містах ситуація зрушила з мертвої точки, що не може не радувати.
- Соціальний проект потрібно починати робити, якщо хтось в команді добре обізнаний в предметної області (дороги, законодавство, медицина і т.д.), а хтось — знає, як розробити і запустити продукт. Таке в наших краях зустрічається рідко, зазвичай засновники стартапу — або два айтішніка, або два лікаря, або два юриста.
- Ще одна проблема в тому, що дуже часто соціальні проекти локальні і не масштабуються, тобто не цікаві інвесторам. Тому єдиний шлях розвитку — гранти або величезна мотивація творців. Але в нинішній час, коли є вибір між НЕ напруженою роботою в аутсорсі або розробкою соціального проекту, який, у кращому випадку, будуть використовувати пару тисяч чоловік, для багатьох є очевидним і він не на користь соціальних проектів.
- Нарешті, ще одна проблема — фінансова, коли внутрішній замовник (держава чи приватна структура) просто не зможе оплатити повною мірою розробку якісного продукту. Тому соціальні проекти роблять або студенти, або група ентузіастів, або не робить ніхто.
Розуміючи всі ці проблеми нашою командою було прийнято рішення допомагати в міру наших сил хорошим проектам — розробити додаток / сайт, допомогти вибрати правильні інструменти, проконсультувати з якихось питань і т.д. І ось тут зіткнувся з парадоксом: багато хто відмовлявся від безоплатної допомоги, а деякі просто … роблять навпаки 😃 Тим не менш, система парадоксів дала збій і на одному із заходів я познайомився з Іриною Славінської — ідеологом і керівником Асоціації молодих донорів України, яка впродовж декількох років цілеспрямовано займається проблемами донорства в Україні.
Спільними зусиллями, а також завдяки виграному на торішньому IDCEE гранду від журналу «Фокус» проект ДонорUA побачив життя! У процесі розробки доводилося кілька разів змінювати концепт, а також адаптувати проект під українські реалії і законодавство. Цей той випадок, коли без знання предметної області ну ніяк. Ще належить багато роботи, ми хочемо слідувати принципам відкритості, прикрутити звітність, статистику і API, розробити мобільні додатки і ще багато чого. Але вже зараз можна реєструватися на сайті в якості волонтера або донора і (говорю без пафосу) допомагати іншим людям.
Ласкаво просимо на ДонорUA!