Останній герой серії матеріалів про донорів тромбоцитів на Charitum — 39-річний Олександр Жигінас, позаштатний радник в Міністерстві охорони здоров’я, проектний менеджер з реформи охорони здоров’я в Офісі реформ Кабінету Міністрів України.

Я займаюсь проектним менеджментом загалом як напрямом діяльності, а по сфері – це реформа фінансування охорони здоров’я. Працюю в команді Павла Ковтонюка, заступника міністра, і в ній відповідаю зараз за деякі загальні організаційні моменти та специфічно за запуск фінансування на первинній ланці медичної допомоги в наступному році.

Ми з дружиною їхали з Майдану після нічного чергування, гортали стрічку у Facebook і побачили пост, в якому шукали донора тромбоцитів для маленького хлопчика з такою ж групою крові, як і в мене – третя позитивна. Я подзвонив і вже через деякий час здав кров вперше.

Мені здається, що навколо донорства дуже багато зайвого шуму й істерики. У кожної людини є кров, ще й в надлишку, а комусь вона дійсно потрібна. І якщо ти її йому віддаси, тобі ж менше не стане, а людина отримає шанс на одужання.

Існує прекрасний сайт – Донор.UA, в якому детально розписано, як треба готуватися до здачі цільної крові та безпосередньо тромбоконцентрату. Є особливості дієти, бажано приходити на процедуру не втомленним, з запасом часу, не варто це робити поспіхом.

Так вийшло, що увесь час я здаю тільки тромбоконцентрат, а це не так травматично, адже в тебе забирають кров, фільтрують її, відокремлюючи тромбоцити, та знову повертають в організм. Отже, якихось важливих правил по відновленню після такої процедури немає.

Між здачами тромбоконцентрату має бути інтервал принаймні 2-3 тижні – це час, за який у чоловіків повністю відновлюється кількість тромбоцитів в крові. Донорів тромбоконцентрату, насправді, менше, адже для цієї процедури існує більше вимог по стану здоров’я, і тромбоцитаферез займає достатньо тривалий час, десь півтори-дві години.

Перші кілька разів я здавав кров для одного окремого реципієнта, адже батьки хворих дітей дуже цінують, коли донор може приходити постійно і здавати кров, коли це потрібно.

У мого першого реципієнта все дуже класно закінчилось, їхню сім’ю показували по всіх каналах, збирали гроші на лікування всією країною. Було дуже приємно бачити, як хлопчик з кожним днем ставав здоровішим і здоровішим.

Але були й інші історії. Якось я здавав тромбоцити для дівчинки декілька разів поспіль, а потім деякий час від її родини не було жодних повідомлень. Я сам написав, щоб дізнатись, чи не потрібна їм ще кров. Мати дівчинки відповіла мені, що її доньки вже немає. Це дійсно дуже болісне відчуття, адже я дійсно мав надію, що вона одужає. І тоді я зрозумів, чому в розвинутих країнах донор ніколи не знає ім’я реципієнта. У нас же все зазвичай навпаки – звертаються по домогу для окремої людини.

Не можу сказати, що донорство змінило мій світогляд, це ж насправді дуже проста річ, яку може зробити кожен. Ви навіть не уявляєте, яким вдячним самому собі ти почуваєшся, коли вперше здаєш кров. Це дуже круте відчуття.

Джерело: Charitum