18 лютого 2019 року, 15:57
14 червня – Всесвітній день донора крові. За статистикою, один донор крові може врятувати життя трьох людей. Проте існує лише кілька десятків країн, де донорська кров забезпечує 100% потреби, необхідної для населення. В Україні показники донорства крові невисокі. За словами експертів, серед головних чинників такої ситуації – недовіра до лікарень, відсутність належної техніки, а також менталітет. В Україні не допомагає залученню до донорства навіть оплата за здачу крові і два вихідних. Цікаво, що в багатьох країнах світу стати донором – це звичайна справа. Не за гроші! Радіо Свобода поцікавилося, як та чому стають донорами в інших державах?
США: у кожному штаті свої правила
Ната Стоун – донор плазми та жителька штату Юта. Каже, в їхньому регіоні можна здавати кров лише в центрах Червоного Хреста. Проте від її дому до цих закладів велика відстань, а тому не завжди це зручно. Саме тому багато хто з жителів Юти чекає на приїзд blood drive.
«Це – спеціальні машини, які з апаратурою забору крові виїжджають у міста. У нас на сайті завжди можна побачити, де буде наступна зустріч – зазвичай це якісь торгові центри, школи або церкви. Приїзд blood drive анонсується. На сайті великими літерами пишуть, що не вистачає крові певних груп, і зразу поруч інформація, де братимуть кров. Якщо я введу там свій індекс, то мені одразу покаже, де поруч зі мною знаходиться blood drive. І в мене з’явиться можливість зарезервувати час онлайн», – розповідає Ната Стоун.
Але у таких спеціальних машинах не можна здавати плазму, для цього все рівно потрібно їхати в спеціальні центри. Проте така політика лише в Юті. Наприклад, у Каліфорнії здати кров та плазму ви можете у будь-якому шпиталі. У цьому ж штаті ви побачите рекламні банери і про необхідність ставати донорами. А ось у Юті така пропаганда відсутня. У нашому штаті живуть 60% дуже релігійних американців, і вони щиро вірять, що треба служити людям. У нас дуже поширене волонтерство в усіх галузях, і донорство крові – це не виняток», – каже Ната Стоун.
Японія: смайлики, які попереджають про терміновість здачі крові
У Японії – фантастична пропаганда донорства крові, розповідає українка Олена Стех, яка нині живе в Токіо. Крім реклами на телебаченні, постійного залучання до різних акцій відомих зірок, існують ще й дошки «оголошень», на яких зображено, скільки крові зараз в центрах переливання. Рівень кількості малюють смайликами. Засмучене «обличчя» показує, що кров уже закінчується, а червоний «у шоці» смайлик позначає: терміново потрібна саме ця група крові.
«Моя сусідка виходить на роботу на годину раніше, щоб подивитися, чи не потрібна її кров комусь. Якщо бачить на стенді, що необхідна її група, то спочатку їде в центр переливання крові, а потім уже на роботу. Це, напевно, менталітет такий. Тут дуже важко знайти людину, яка б за рік хоча б два рази не здавала кров», – розповідає Олена Стех.
Дивує і рівень обслуговування, каже українка. Центр переливання крові більше нагадує офіс великого холдингу: затишні та світлі кімнати очікування з ноутбуками та телевізорами, інтернет на всій території, велике кафе з безкоштовними напоями та десертами. Крім того, за конкретну кількість донацій в Японії нагороджують кубками. Групи донорів за 5 та 10 років активності отримують дипломи-подяки, а за 15 та 20 років активності – пам'ятні сертифікати. При цьому гроші за донорство в Японії не дають, але кількість охочих допомогти це не зменшує.
Австралія: донор, який врятував майже 2,5 мільйони дітей
Саме з Австралії легендарний донор 81-річний Джеймс Гаррісон, який за своє життя пожертвував кров понад 1170 разів, і це врятувало життя майже 2,5 мільйонів дітей. І це все завдяки унікальним антитілам, які містяться в крові Джеймса Гаррісона. На їхній основі виготовляють препарат, що дозволяє запобігти резус-конфлікту матері й ще не народженої дитини. Тепер його називають «людиною із золотою рукою».
Взагалі в Австралії донором може стати здорова людина від 18 до 70 років та вагою понад 50 кілограмів, розповідає Дмитро Пічугін. За його словами, основні обмеження – це серцеві захворювання, низький вміст заліза в крові, вагітність, уживання наркотиків та ризикована сексуальна активність. Також Пічугін зазначив, що не можуть бути донорами й ті, хто жив у Британії в період 1980-1996 років через коров'ячий сказ. Рекламу донорства крові тут чуєш та бачиш постійно. Основний меседж – кров має обмежений термін зберігання, тому донори потрібні постійно.
«Кілька років тому я розмовляв із менеджером з маркетингу мельбурнського Червоного Хреста. За його словами, вони зазвичай використовують свою базу існуючих донорів. Але треба багато витрачати на рекламу, бо нових донорів знайти складно. Ніякого матеріального заохочення чи привілеїв у донорів немає. З іншого боку, на відміну від України, в Австралії я ніколи не чув прохань, щоб здали кров для знайомих та друзів. Тобто для потреб медичних закладів донорської крові вистачає», – розповів Дмитро Пічугін.
Один з роликів мельбурнського Червоного Хреста можна переглянути за посиланням
Нідерланди: стерильно, тож не хвилюємося
Як і в більшості європейських країн, у Нідерландах нікого здавати кров не примушують, проте пропаганда й постійна реклама роблять свою справу. За словами жителя Нідерландів Себастьяна ван дер Зі, щоразу, коли збираються здавати кров, тут обов’язково наново оформлюють спеціальну картку із запитаннями про стан здоров’я.
«Для лікарів важливо знати, що з вами все нормально. Лише після того, як ви поспілкувалися з лікарем, він перевірив усі необхідні показники, вам дозволять здавати кров. Якщо в Україні бояться за можливість зараження, то в Нідерландах такого немає. Тут все гігієнічно. Для кожної людини – нове обладнання, яке відкривають на ваших очах. Нова людина – нова голка! Усе стерильно!», – пояснює Себастьян.
Південно-Африканська Республіка: черги не зникають
У ПАР дуже популярно здавати кров, запевняє біолог Роман Світін. А умови стандартні, як і в Україні, – вік, відсутність хронічних чи гострих хвороб. Крім того, здати кров є можливість не лише в лікарнях, але й у мобільних групах, на кшталт американських. Вони так само працюють у різних місцях: торгових центрах, аеропортах університетах.
«Там створюються тимчасові станції, і до них завжди вишукуються черги. В університеті, у якому я працюю, це відбувається приблизно раз на місяць. І черга майже з сотні людей не закінчується цілий день. Проте сам кров не здавав, бо ПАР– на першому місці за захворюваністю на СНІД. І хоча я сам біолог, бачу, що все робиться одноразовими інструментами, а СНІД поширений лише в бідних районах, усе одно якось дискомфортно», – зізнається Роман Світін.
Лайфхак від Швеції
У Швеції знайшли вдалу мотивацію для донорів – подяку. Щоразу, коли ваша кров була використана для переливання, вам автоматично надсилається смс-повідомлення. Вважайте, що ваша кров врятувала комусь життя, адже переливання використовуються в екстрених випадках.
Чи готові українці бути донорами крові?
Радіо Свобода запитало українців на вулицях Києва, чи були вони донорами крові? І ось що почули у відповідь:
– Так. Уперше здавала, коли було років 17-18. Після цього – для своєї родини, для друга. Але зараз цього не роблю, бо маю багато тату, й іноді через це мені відмовляють бути донором.
– На жаль, ні. Бо, як пояснили в центрі, мені не можна здавати кров. Це пов’язано зі здоров'ям. Я якраз звернувся у центр, щоб здати кров, але мені відмовили. А так би, звичайно, допомагав людям. Це – хороша ідея.
– Звичайно, здавав. Просто попросили лікарі. Сказали, що показники хороші. Запитали: чи погоджуюся я бути донором? Я сказав: «Звичайно».
– Ні. Є такий нюанс, як стерильність та побоювання, що зможу нашкодити своєму ж здоров’ю, тому потрібні перевірені центри.
– Ніколи не здавала, але дуже хочу. Не було можливості, але обов’язково здам кров. Заразитися? Не боюся. Там усе стерильно. Головне, що зможу людям допомогти.
– Здавав у Польщі, в Україні – ні. Навіть не знаю, де це можна зробити. У Польщі там постійне інформування: банери, реклама на радіо й телебаченні, а в Україні такого жодного разу не бачив.
Відсутність пропаганди – одна з проблем, чому насправді в Україні дуже невеликий показник донорів крові, розповідає Тетяна Райкова-Пилипчук, представниця Української біржі благодійності.
«У нас людина просто боїться за стерильність. Вона не довіряє лікарям та самому процесу здачі крові. Немає пропаганди – прийди, здай і все буде добре. Крім того, українці також постійно чують, що погано працюють банки збору крові. Як зазвичай це відбувається? Кров здали, а якщо її не використали, то викидають, бо не в кожній лікарні є спеціальні засоби для її довготривалого зберігання. Отже, через те, що і в ЗМІ, і в соцмережах пишуть, що відсутня потрібна техніка в банках крові, у людей з’являється думка: «А навіщо взагалі мені бути донором?», – розповідає Тетяна Райкова-Пилипчук.
І все ж таки в Україні робляться перші кроки до світового досвіду. Наприклад, зараз організація «ДонорUA» створила проект, представники якого виїжджають в офіси, де можуть взяти кров у співробітників будь-якої компанії. Але поки що такі виїзди точкові, пояснює Тетяна. Крім того, представниця УББ також зазначила, що ще одна причина низьких показників донорства крові в Україні – це ще і менталітет.
«У нас люди йдуть у лікарню тільки в тому випадку, якщо щось трапилося. Просто прийти здати кров? Навіщо? Навіщо взагалі йти зайвий раз до лікарні? Я краще буду обходити стороною. Ось такі думки у більшості людей. Зазвичай стають донорами ті, хто свого часу сам стикався з цією проблемою. Так само шукали донорів, бігали по лікарнях за кров’ю, самостійно домовлялися з незнайомими людьми, навіть обіцяли заплатити гроші, щоб врятувати когось із близьких. Ось хто цей шлях пройшов, той потім інакше дивиться на донорство», – розповідає Тетяна Райкова-Пилипчук.
Чи можу я стати донором?
Якщо ви вирішили здати кров, потрібно врахувати:
- Ви маєте бути громадянином України, якому виповнилося 18 років та важите не менш за 50 кілограмів.
- Ви не хворієте на сифіліс, ВІЛ/СНІД, туберкульоз, вірусні гепатити, також відсутні злоякісні пухлини та захворювання крові.
- Якщо у вас є пірсінг або тату, вони мають бути зроблені не раніше, ніж рік тому.
- Востаннє у вас був нежить чи/та кашель не раніше, ніж місяць тому.
До донорства також потрібно підготуватися. Тож за три дні до здачі крові не вживати ліків від болю, за 2 доби – відмовитися від алкоголю, за 24 години – від копченого, смаженого, жирного, молочного, яєць та бананів. А також ообов’язково добре виспатися. Як підготуватись до кроводачі викладено у наступному відео.