Донорство подарувало мені розуміння, що я живу життя недаремно. Перша донація була спонтанним рішенням навіть для мене самої. З появою дитини я все частіше стала звертати увагу на те, що люди часто шукають донорів для малюків. Обговоривши це з чоловіком, я вирішила, що хочу спробувати здати кров.

Моя перша донація відбулася 12 листопада 2014 року в Охматдиті. На сьогодні я була доноркою вже понад 20 разів і не збираюся зупинятися на досягнутому — принаймні доти, доки дозволяє здоров’я. За цей час я зустріла багато чудових людей — тішуся, що серед моїх рідних, друзів і колег є люди, які мене підтримують у донорстві й також беруть у цьому участь. Я рада, що тепер до великої дружної родини донорів приєднується все більше людей, компаній та волонтерів.

Особисто для мене донорство — це можливість допомогти, дати комусь можливість жити. Я сама хочу прожити своє життя недаремно, і вважаю, що у ньому завжди працює принцип бумеранга: що ми віддаємо, те й повертається.

Перед донацією я снідаю кашею на воді, солодким чаєм і пісним печивом. Лежачи на кушетці під час донації, я думаю про те, що моя кров, можливо, когось врятує. Від цього на душі стає тепло й радісно, це заряджає. Після донації відчуваю легкість і піднесений настрій: аби допомогти, не потрібно бути супергероєм, сила — це ти сам.

Мій чоловік почав здавати кров разом зі мною і зараз уже має статус Почесного донора України. Час від часу компанію на донаціях мені складають колеги та друзі.