На підприємство, де я колись працював, приїхала мобільна станція здачі крові. Ми обговорювали донорство з колегами, і виходило, що необхідна кількість критеріїв не може поєднатись в одній людині. Все ж декілька з нас вирішили піти здати кров, але в результаті до станції дійшов тільки я.

Мене одразу перепитали, чи точно цього хочу, бо наче і замолодий, і невисокий, і худий, але я твердо вирішив спробувати. Зробили тести, під’єднали систему. В цей момент до станції зайшов кремезний чоловік. Він з усіма знайомився, жартував, але коли в нього брали кров з пальця — знепритомнів. Допоки медсестри намагались привести його до тями й прибрати розбиті пробірки, кров у мене загусла. Першого разу я не знав, що на це треба звертати увагу. У хід пішла друга рука. Але персонал знову щось відволікло, і повторилося те саме. Загалом, перший досвід вийшов не такий, що надихає.

Вдруге я вирішив повернутися до донорства через три роки. А коли вже був досвідченим донором плазми й цільної крові, мені запропонували здавати тромбоконцентрат. На станції переливання я познайомився з волонтерами, які порадили зареєструватись у системі Donor.ua.

На кушетці я проводжу доволі багато часу, тому дивлюся телевізор або читаю книжку. Одного разу навіть готувався до іспиту. Коли виходжу з донації, відчуваю, що зробив щось корисне, гордість за себе, тому не потребую якоїсь матеріальної винагороди. Єдина компенсація, якою я користуюсь, це вихідний, бо для моєї роботи важлива фізична витривалість і сила. З рукою після голки це нереально.

Спочатку на роботі до мого донорства ставились скептично. Але зараз все інакше. Я став місцевим знавцем: розповідаю про донорство тим, кому цікаво спробувати, ходжу разом з колегами й друзями на здачу. Деякі з них в такий спосіб стали донорами на постійній основі.