Вперше в центр крові мене привела подруга. Мені було просто цікаво.

Не дивлячись на те, що моя тітка працює в Центрі переливання крові, а батько-військовий донатить регулярно, чомусь до того дня я не уявляла себе у ролі донорки. Така можливість ніби існувала паралельно зі мною.

Лікарняна атмосфера, запах хлорки, від яких нервуєш, велика черга, бо якраз готувались наступальні дії на фронті… Все це напружувало. Але потім я опинилась у світлому просторі, де ми зайняли свої кушетки, і впродовж процедури розглядали краєвид і хмари за вікном. Коли все закінчилось, ми з подругою пішли обідати і роздивлятись інших людей, які теж щойно здавали кров. Дивувало, наскільки це різні люди.

Донорство ніяк не впливає на мій звичний спосіб життя, я навіть не потребую вихідного у день донації. Та водночас воно дає відчуття того, що робиш добру справу. Це найкраща винагорода.

Мій приклад надихнув мого двоюрідного брата також прийти здати кров. Тепер він робить це регулярно.