27-річний Влад Самойленко — менеджер проектів по велосипедному розвитку та безбар’єрності у Департаменті транспортної інфраструктури КМДА та ще один герой нашої серії матеріалів про донорів тромбоцитів.

Тромбоцити — найдефіцитніший вид донорського компонента крові. Адже саме вони життєво необхідні під час лікування лейкозів, лімфом та інших важких захворювань крові. Хіміотерапія вбиває власні тромбоцити людини, а це значить, що без регулярних переливань тромбоконцентрату онкохворого пацієнта можна втратити. Під час курсу хіміотерапії пацієнту роблять від 5 до 15 переливань тромбоконцентрата. Здача тромбоконцентрату — це витратна за часом і непроста процедура, не кожен донор, який підходить по крові, зможе здати тромбоконцентрат, ці клітини неможливо заготовити про запас, бо донорські тромбоцити придатні до використання всього п’ять днів. Донорів тромбоцитів в світі називають gold blooded people, тому що цінність їх допомогою вище золота.

Активно здавати кров я почав в 2014 році. В той час було очевидно, що якщо ти не воюєш, то маєш допомогати максимально як житель свого міста. А наприкінці 2015-го я побачив пост у Facebook мого на той ще момент знайомого, волонтера, активного донора і організатора багатьох кровоздач – Валентина Десятника, який шукав донорів тромбоцитів з моєю групою крові, першою позитивною, для дитини, яка перебувала в дуже критичному стані після серії хіміотерапій. Напередодні Нового року я здав аналізи, які діють протягом 5 днів, і на початку січня здав кров на тромбоцити вперше.

Лікарі запевнили мене, що здача тромбоцитів є навіть менш травматичною для організму, адже ці елементи крові відновлюються вже через декілька тижнів. І я почав здавати більшою мірою тромбоцити, бо донорів тромбоконцентрату завжди менше. За 2016 рік я здав 4-5 разів, в першій половині цього року взяв такий темп, що навіть лікарі вже порадили мені зробити невелику паузу. Навіть існує таке правило, що після 5 здач тромбоцитів поспіль треба робити відпочинок на кілька місяців.

Держава повинна проводити соціальну рекламу про донорство, інформаційні промо-кампанії, щоб розвіяти міфи. Іноді журналісти та оператори, коли знімають донорів, акцентують увагу як раз на моментах, пов’язаних з введенням голки чи видом самої крові.

Для багатьох людей це може бути відлякуючим фактором, тому державою мають бути проведені також інформаційні акції серед журналістської спільноти. Донорство має бути більш прозорим. А у лікаря, який закріплений за пацієнтом, має бути якась своя база, де завжди буде доступна кров чи постійні донори.

Більшою мірою я здавав кров в Охматдиті, але також і в Київському міському центрі крові, здавав цільну кров просто в шпиталі. Навіть одного разу здавав кров в КМДА, коли там організували виїзну лабораторію. Донорство – це нормально, для мене і моїх друзів це як піти у театр.

Завдяки донорству я став більш відповідально ставитись до свого здоров’я. Я намагаюсь правильно харчуватись, не палю, не зловживаю алкоголем. Розумію, наприклад, що якщо пройшов все приблизно місяць з останньої здачі крові, то мені вже найближчим часом можуть зателефонувати родичі реципієнта і попросити про допомогу.

Донорство – це певною мірою спосіб розкомплексувати себе, побороти свої страхи, виступити проти міфів та ярликів, навішаних людьми, які ніколи навіть не спробували цього. Але є можливість піти та перевірити. І повірте, після того, як ти здав кров, ти почуваєшся добре не лише фізично, але більшою мірою — морально. Я можу назвати себе людиною з активною життєвою позицією. Намагаюсь долучатися до всіх соціальних ініціатив, в сфері яких маю якісь знання чи досвід, щоб принести користь для свого міста.

Наприклад, я брав участь в акції «Либідь Є», яка покликана відновити річку на чотирьох локаціях. Я допомагав і фізично, і матеріально, і організаційно. Зараз також в Києві проходить процес партисипації, тобто сьогодні кожен киянин може запропонувати певні ідеї для міста, подати обґрунтування, кошторис, і якщо місто перевірить і не знайде якихось порушень, цю ідею пропускають на голосування.

У мене також є декілька проектів: один з них пов’язаний з освітленням, інший стосується облаштування перших в Києві острівків безпеки, третій – спрямований на облаштування місць для паркування велосипедів, адже я активний велосипедист, член громадської організації Асоціація велосипедистів Києва.

Мені особисто також дуже імпонує проект моїх друзів, пов’язаний з донорством. Проект покликаний провести промо-кампанію про те, що донорство – це важливо. Вони працюють над розвінчуванням міфів, які заважають людям здавати кров. Наприклад, що від здачі крові може стати погано, що цим ти послаблюєш свій імунітет та організм, що в пунктах здачі – погане обладнання та сервіс, і можна захворіти чи заразитись. Хоча, насправді, в жоден з цих міфів я ніколи не вірив.

Джерело: Поліна Коваль © CHARITUM