Команда «ДонорUA» проти дискримінації громадян за будь-якими ознаками, в тому числі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Проте ЛГБТК+ досі стикаються з численними обмеженнями — навіть у таких шляхетних сферах, як донорство крові. Пропонуємо розглянути цю тему детально, оскільки це питання не лише етики, а й безпеки.

Кров і гомофобія

На жаль, у нашому суспільстві все ще поширені гомофобні наративи. Не розуміючи, як насправді влаштовані сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, люди можуть вважати хворобою будь-які «відхилення» від звичної норми. І хоча донори не зобов’язані надавати про себе таку інформацію, в певних ситуаціях вони можуть зустрітися з тими чи іншими забобонами чи деякими засторогами.

Особливо це стосується представників спільноти ЛГБТК+ — лесбійок, геїв, бісексуалів та бісексуалок, трансгендерних людей і квір-персон. Одразу розвіємо можливі страхи:

• сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність не передається через кров;
• кров людей ЛГБТК+ не має ніяких специфічних відмінностей і поділяється на ті ж групи, що й кров будь-яких інших людей, тому так само підходить для переливання;
• донори не зобов’язані повідомляти свою сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, тож варто припустити, що певна кількість донорської крові від ЛГБТК+ по всьому світові була неодноразово перелита реципієнтам, які про це не здогадуються і не мають жодних проблем.

Однак існують і реальні загрози, і хоча стосуються вони всіх людей, а не лише спільноти ЛГБТК+, історично склалося так, що ці теми розглядаються в одній площині.

Ризикована сексуальна поведінка та ЧСЧ

Хоча донори не зобов’язані детально розповідати про свої стосунки й уподобання, серед абсолютних протипоказань до кроводачі є пункт, який стосується статевої активності. Згідно з ним, «особи з ризикованою сексуальною поведінкою, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними хворобами, що передаються через кров», не можуть бути донорами. При цьому складно визначити, що саме слід вважати ризикованою сексуальною поведінкою.

Для будь-якої людини, незалежно від статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації та конкретних практик, важливо дотримуватися правил безпеки в інтимному житті:

• використовувати презервативи та/або латексні серветки чи рукавички;
• принаймні раз на рік проходити обстеження на ЗПСШ (захворювання, що передаються статевим шляхом), ВІЛ, вірус герпесу та гепатит;
• утримуватися від сексуальних контактів із людьми, котрі не знають напевно свого ВІЛ-статусу й давно не обстежувалися.

Якщо людина має постійного партнера чи партнерку, обстеження мають проходити обоє, якщо ж часто змінює партнерів, здавати аналізи слід не рідше, ніж раз на півроку. Донорство в цьому допомагає, адже донорська кров перевіряється на наявність ВІЛ-інфекції, гепатитів В і С, а також сифілісу, і якщо в донора знаходять щось із перелічених захворювань, людині про це повідомляють. Проте не слід ставитися до донації як до безкоштовного скринінгу: відповідальне ставлення донорів до свого здоров’я — один із факторів, які мінімізують імовірність зараження через кров.

Попри те, що «ризикована сексуальна поведінка» може бути притаманна будь-яким людям, в ряді країн досі існують задокументовані обмеження для чоловіків, що практикують секс із чоловіками (ЧСЧ). До цієї категорії відносять не лише геїв та бісексуалів, а загалом усіх чоловіків, котрі хоча б раз у житті займалися одностатевим сексом.

Обмеження пов’язані з підвищеним ризиком інфікування ВІЛ, іншими ЗПСШ та гепатитами. Так, за даними UNAIDS від 2014 року, ЧСЧ мають у 19 разів вищу ймовірність зараження ВІЛ, ніж інші чоловіки. Проте якщо придивитися до цієї статистики ближче, можна побачити, що, наприклад, у Великій Британії рівень захворюваності на ВІЛ серед ЧСЧ за останні 10 років став нижчим, ніж у чоловіків, які не мають одностатевих сексуальних контактів. Загальна статистика є викривленою за рахунок даних із бідних, тоталітарних та пост-тоталітарних країн із низьким рівнем сексуальної освіти. У США, скажімо, статистичні дані щодо розповсюдженості ВІЛ серед ЧСЧ різняться залежно від етнічної групи, оскільки не у всіх є доступ до засобів контрацепції, як і до сексуальної просвіти.

В Україні, згідно з результатами поведінкових досліджень серед ключових груп за 2018 рік, поширеність ВІЛ серед ЧСЧ становить усього 7,5%. Що ж до тих країн, де існують обмеження щодо донорства для ЧСЧ, пов’язано це радше зі стигматизацією та гомофобією, аніж із реальними науковими даними.

Залежно від країни, обмеження можуть бути більш чи менш суворими:

• Алжир, Китай, Хорватія, Ісландія, Індія, Іран, Ліван, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Шрі-Ланка, Тайвань, Таїланд, Туреччина, ОАЕ, Тринідад і Тобаго, Венесуела — повна заборона.
• Бельгія, Чехія, Норвегія, Швейцарія, Південна Корея, Словаччина — ЧСЧ заборонено здавати кров протягом року після останнього одностатевого сексуального контакту.
• Японія, Швеція, Гонконг, Сербія — заборона протягом 6 місяців.
• Данія, Естонія, Фінляндія, Гренландія, Ірландія — 4 місяці.
• Австралія, Нова Зеландія, США — 3 місяці.

В деяких країнах існують також обмеження для жінок, які мали секс із ЧСЧ — від 3 місяців до цілковитої заборони донорства. Цікаво, що на жінок, які практикують одностатевий секс, жодні з цих обмежень не розповсюджуються.

Ситуація змінюється, хоч і повільно. Згідно зі звітом Канадської служби крові за 2015 рік, ризик інфікування ВІЛ через переливання виявився низьким: у 1 випадку з 21,4 мільйона донацій. Проте заборону донорства для ЧСЧ в Канаді скасували лише 2022 року. Тож принаймні частково справедливою можна вважати тезу багатьох активістів ЛГБТК+ про те, що обмеження донорства ґрунтуються більше на гомофобії, ніж на дійсних медичних даних.

Правозахисники зазначають, що перевірка донорів має стосуватися сексуальної поведінки як такої, а не орієнтації. Велика кількість ЧСЧ є моногамними та практикує захищений секс, водночас як далеко не всі люди, що мають лише гетеросексуальні контакти, дотримуються належних правил безпеки.

У травні 2023 року FDA опублікувало оновлений набір рекомендацій щодо оцінки придатності донора крові для запобігання ВІЛ-інфекуванню. До цього згідно з цими рекомендаціями ЧСЧ могли здавати кров лише в тому разі, якщо після останнього сексуального контакту з чоловіком минуло не менше 3 місяців. Відтепер це обмеження з гомосексуальних та бісексуальних чоловіків зняте.

Трансгендерність і донорство

За результатами біоповедінкового дослідження серед трансгендерних людей в Україні, проведеного у 2021 році, поширеність ВІЛ серед трансжінок склала 2%, а серед трансчоловіків узагалі не було виявлено ВІЛ-позитивних осіб. Антитіла до вірусного гепатиту С було виявлено у 2,1% трансгендерних жінок та 2% транс-чоловіків. Іншими словами, трангендерні особи не є групою ризику у контексті донації, якщо не мають протипоказань.

Гормонозамісна терапія у західній практиці є тимчасовим обмеженням — від початку прийому ліків до кроводачі має пройти три місяці. В Україні, згідно з Порядком медичного обстеження донорів крові та (або) її компонентів, вживання ліків може бути тимчасовим протипоказанням до донорства крові, а термін відсторонення залежить від «характеру препарату, механізму його дії та хвороби, яку він лікує». Однак у деяких центрах крові працівники відсторонюють від донації людей, що вживають будь-які препарати загалом — це вказує на необхідність ретельнішого дослідження даної теми, повнішого інформування громадян та допрацювання відповідної законодавчої бази.

На жаль, тема трансгендерності в українському суспільстві все ще табуйована, а в медицині — недостатньо досліджена. Транс-людям буває складно отримати необхідну медичну допомогу, не стикнувшись із упередженнями, нерозумінням та дискримінацією. Центри крові теж далеко не завжди дружні до гендерно неконформних людей. Однак завдяки правозахисним організаціям та активістським рухам ми можемо сподіватися, що ситуація змінюватиметься на краще. Вже сьогодні в анкетах психотерапевтів, сімейних лікарів, стоматологів та інших фахівців усе частіше можна зустріти примітку «ЛГБТ-френдлі», а отже, зміни вже почалися, і спинити їх не вийде.

Резюме: чи можуть ЛГБТК+ бути донорами

В Україні — можуть. Ми — правова держава, що поступово інтегрує в суспільство прогресивні європейські цінності, і права людей — одна з найголовніших складових цієї інтеграції.

Сучасні технології тестування крові дозволяють мінімізувати ризик інфікування через донорську кров. Перевірці підлягає кров абсолютно всіх донорів, тож ЛГБТК+ несуть не більше ризику, ніж будь-які інші. Окрім того, завдяки сексуальній просвіті, зокрема серед спільноти ЛГБТК+, рівень свідомості в цій сфері з кожним роком підвищується.

Слід також розуміти, що підвищений ризик інфікування ВІЛ та іншими захворюваннями серед ЧСЧ — наслідок не лише «ризикованої сексуальної поведінки». Серед спільноти ЛГБТК+ ЧСЧ є однією з найбільш стигматизованих груп, котрі піддаються більшому соціальному осуду, ніж, наприклад, лесбійки. Тому чоловіки часто бояться і соромляться звертатися за медичною допомогою і проходити обстеження, а також стикаються з ворожим ставленням медичних працівників. Тож принципи толерантності та недискримінації здатні навіть покращити епідеміологічну ситуацію у світі.

Будьте собою, поважайте одне одного, кохайте тих, хто справді для вас важливий, відповідально ставтеся до свого здоров’я і здавайте кров, якщо маєте таку можливість — це теж внесок у побудову прогресивного громадянського суспільства.