Плазмаферез – один із варіантів донорства компонентів крові. Донорську плазму переливають пацієнтам із масивними крововтратами, гострими отруєннями, сепсисом, за печінкової та ниркової недостатності. У статті розповімо, що ж таке плазма, із чого вона складається, для чого потрібна та що відбувається, якщо її в організмі недостатньо.
Що таке плазма крові?
Плазма – це кров без форменних елементів, тобто рідка частина крові з білками, іонами, газами та іншими речовинами. Об’єм плазми крові дорослої людини становить близько 3500 мл, або 4-5% від маси тіла (7,5% усієї води організму).
Плазма крові містить 90-92% рідини, яка постійно оновлюється, і 8-10% сухої речовини. До складу другої входять переважно білки (65-85 г на 1 л), продукти їх синтезу та солі, у складі яких є іони натрію, калію, кальцію і хлору, карбонати, фосфати тощо. У плазмі також присутні глюкоза (основний вуглевод, що потрібен клітинам для вироблення енергії), вітаміни, сечовина (цей продукт метаболізму виводиться з організму), креатин (необхідний для високоенергетичної роботи м’язів), різні розчинені гази. (Рис.1)
Рис.1. Компоненти крові: плазма та формені елементи
Білки плазми та їх функції, або для чого потрібна плазма
Плазма – своєрідне міжклітинне середовище крові. Вона сприяє обміну речовинами між певними клітинами. Це – рідина, за допомогою якої здійснюється перенесення речовин в організмі з одного органу до іншого. Такий транспорт забезпечують білки плазми.
Білки становлять 7% від об’єму плазми і синтезуються переважно в печінці. Всього їх понад 200 видів, а загальна кількість коливається від 65 до 85 г на 1 л. Основні білки – альбуміни, глобуліни та фібриноген. Найбільше в плазмі альбумінів, а для оцінки білкового складу крові в клініці визначають альбуміно-глобуліновий показник – співвідношення кількості альбуміну до всіх фракцій глобулінів (у нормі дорівнює 1,3-2,2).
Рис.2. Білки плазми крові та їх основні функції
Альбуміни
Альбуміни (60% або 38-60 г/л) – найбільш однорідна фракція білків плазми крові. Їхні основні функції:
- Створення колоїдно-осмотичного чи онкотичного тиску плазми крові – це тиск рідини в організмі, що забезпечується наявністю в ній білків. За збільшення концентрації білків онкотичний тиск рідини теж змінюється. Норма становить 25-30 мм рт.ст. Тиск необхідний для обміну води між судинами та міжклітинною рідиною.
- Резерв поживних речовин. Альбуміни можуть хімічними зв’язками приєднувати ці речовини та перебувати в такому стані, доки не виникне необхідність їх використати.
- Утворення буферної системи. Це спеціальний розчин для підтримання сталості кислотно-основної рівноваги в крові, адже кров завжди повинна мати стале значення pH.
- Транспортування різних речовин у крові, а саме: жирні кислоти, солі жовчних кислот, білірубін (жовчний пігмент, що є продуктом розпаду гемоглобіну), стероїдні та тиреоїдні гормони, іони кальцію, а також ліки, які ми приймаємо за потреби.
Глобуліни
Глобуліни (20-30 г/л) циркулюють у крові в складі глікопротеїнів (складні білки, що мають 2 частини: білкову та вуглеводну). Як і альбуміни, вони беруть участь у створенні онкотичного тиску крові. Їх поділяють шляхом електрофорезу на три фракції – альфа-1, альфа-2 і бета-глобуліни.
Альфа-1-глобуліни (1,4-3,0 г/л) переміщають близько 60% глюкози крові, фосфоліпіди та ліпіди. Транскортин – представник глобулінів, що транспортує кортизол, вітамін В-12.
Альфа-2-глобуліни (5,6-9,1 г/л) представлені церулоплазміном, який транспортує в крові мідь, а також гаптоглобулінами та макроглобулінами, що зв’язуються з іншими білками, змінюючи їх активність. Також альфа-2-глобуліни стимулюють кровотворення, беруть участь у зсіданні крові та розчиненні тромбів.
Бета-глобуліни (5,4-9,1 г/л) – транспортують ліпопротеїни, тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин і полісахариди. Бета-глобулін трансферин переносить залізо в крові.
Гама-глобуліни (9,1-14,7 г/л) – найбільша фракція. До неї входять 5 класів імуноглобулінів: IgA, IgG, IgM, IgD, IgE (рис.3). Вони належать до захисних чинників організму. Імуноглобуліни – це антитіла, серед яких найбільшу фракцію складають антитіла класу G. Вони проходять через плацентарний бар’єр від матері до плода, тобто обумовлюють імунітет у новонародженої дитини, поки власний ще не сформований. Фракція імуноглобулінів збільшується за багатьох запальних захворювань, оскільки саме вони допомагають організму боротися зі збудниками.
Фібриноген (2-4 г/л) також належить до глобулінів. Цей білок – основа утворення тромбу за зсідання крові, що забезпечує коагуляційний гемостаз під час пошкодження стінки судини. Гемостаз – складник поетапних процесів утворення білка фібрину крові, що призводить до формування згустку (тромбу). Унаслідок цього кров набуває сироподібної консистенції (переходить із рідкого у гелеподібний стан). Вона може закупорити пошкодження в судині. Плазма крові, у якій відсутній фібриноген, називається сироваткою крові. Фібрин – основний, хоч і не єдиний, білок зсідання крові та фібринолізу.
Рис.3. Антитіла різних класів забезпечують гуморальний імунітет організму.
Як відбувається донація плазми?
Процес забору плазми називається донорським плазмаферезом і може відбуватися двома шляхами. Перший – забір безпосередньо плазми без формених елементів (автоматичний плазмаферез). Другий полягає у донації цільної крові з подальшим центрифугуванням і поверненням клітин в організм донора (ручний плазмаферез).
За законом України про «Порядок медичного обстеження донорів крові та компонентів крові» об'єм узятої плазми не повинен перевищувати 800 мл за один сеанс без урахування крові, вилученої для тестування (до 40 мл). Кількість регулярних донацій плазми не повинна бути більшою за 26 процедур на рік із інтервалом не менше 14 днів. Перед донацією крові в донора визначають концентрацію гемоглобіну та групову належність за допомогою моноклональних антитіл. Під час первинного обстеження, яке роблять до проведення процедури плазмаферезу, додатково визначають вміст загального білку та білкових фракцій сироватки чи плазми крові: альбуміну, імуноглобуліну G.
Авторка статті – Єлізавета Килимчук
