Згідно з розрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), аби забезпечити країну донорською кров’ю, здавати її має близько 1% від усього населення. Так, Україні потрібно 30 донорів на 1000 громадян, аби мати належний запас крові.

У 2020 році в нашій країні було 11 донорів на тисячу осіб, тобто 2/3 пацієнтів не отримували кров вчасно або взагалі. Повномасштабне вторгнення росії ще на 60% збільшило навантаження на систему крові в Україні. Її так само потребують звичайні пацієнти, а ще — військові та цивільні, поранені внаслідок бойових дій.

ВООЗ підкреслює, що потребу у крові може адекватно задовольняти лише стабільна база постійних добровільних донорів, адже саме вони є найбезпечнішим її джерелом. Завдяки системному донорству знижується до мінімуму ризик зараження при переливанні крові, але про це — трохи згодом.

За даними ВООЗ, 79 країн збирають понад 90% донорської крові шляхом добровільного безоплатного донорства. Серед них — 38 країн з високим рівнем доходу, 33 країни із середнім і вісім країн із низьким.

Добровільне безоплатне системне донорство — ознака розвинених країн. Це показник того, що система охорони здоров’я дбає про населення належним чином, а самі громадяни роблять свідомий внесок у розвиток громадянського суспільства. Постійне добровільне донорство — не просто практика, а культура. Це про відповідальність перед суспільством і державою, про увагу до власного здоров’я і турботу про співгромадян, громадську активність і позицію.

Поширеність трансфузійних інфекцій у донорській крові, за групами доходів

Яким буває донорство

• Системне добровільне донорство крові передбачає, що донор регулярно на безоплатній основі здає кров та/або її компоненти. Саме завдяки системі постійних донорів країна закриває потреби у крові. За таким принципом працює донорство, наприклад, у Європі чи США.
• Разове (або стихійне) донорство означає, що в разі необхідності донорами крові для пацієнта стають його друзі чи члени сім’ї, або ж донора шукають серед знайомих чи через соцмережі. Пошуками у такому разі родина пацієнта займається самостійно — держава не задовольняє потребу у крові. Стихійне та зокрема родинне донорство панують у менш розвинених країнах — наприклад, у Коста-Риці, Колумбії, та, на жаль, в Україні.
• Платне донорство крові передбачає, що людина, яка здає кров або її компоненти, отримує фінансову винагороду. Такий вид донорства також частіше зустрічається в бідних країнах.

Чому стихійне донорство має залишитись у минулому

За даними Панамериканської організації охорони здоровʼя, кров, отримана від регулярних донорів-волонтерів, безпечніша, ніж кров платних донорів або родини/друзів пацієнта. Дослідження показують, що родинні донори менше знають про те, які протипоказання забороняють їм ділитися кровʼю. Люди, які отримують винагороду за кроводачу, схильні до замовчування факторів, котрі можуть нашкодити реципієнту.

Cистемне донорство — наступний крок на шляху розвитку країни. Неможливо вибудувати стабільну систему донорства крові, якщо більшість донацій у країні є стихійними.

В Україні й досі поширені випадки, коли родина пацієнта змушена шукати донорів крові самостійно. Нерідко можна побачити пости в соціальних мережах про прохання здати для когось кров терміново.

Надихає приклад Штатів, де приблизно 3% населення щорічно стає донорами крові. Принаймні раз на два роки Управління з продовольства і медикаментів США перевіряє якість роботи усіх інституцій, пов'язаних із цією сферою. Країна вже давно відмовилась від родинного або платного донорства. Зараз імовірність зараження гепатитом B при переливанні крові — лише 1 на 2 000 000 донацій.

Кров не можна замінити штучною речовиною. Врятувати людину, яка потребує крові, може тільки інша людина. Що раніше це зрозуміють на усіх рівнях суспільства, то швидше та ефективніше наша країна закриватиме потреби у крові.

Як ДонорUA розвиває системне донорство

Ми в ДонорUA розвиваємо системне добровільне донорство крові з 2015 року. До цього у країні фактично не існувало бази донорів — проблему нестачі крові вирішувала родина пацієнта, а центри крові чи лікарні майже не допомагали. Через низькочутливі методи тестування донорської крові, якими держава забезпечувала центри крові до 2018 року, та разове донорство пацієнти досить часто могли отримати важке захворювання (навіть ВІЛ) від переливання. Крім цього, на пошук донора витрачалося 3-4 дні. Нам вдалося скоротити цей термін до 20 хвилин за допомогою власної автоматизованої системи рекрутингу, що швидко підбирає відповідного донора для пацієнта.Також нам вдалося вплинути на ситуацію із закупівлею низькочутливих методів тестування крові. На сьогодні Україна забезпечує центри крові високочутливими методами тестування, які виявляють інфекцію у крові на ранніх стадіях.

У 2020 році був підписаний Закон України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», що є чинним дотепер. Він наблизив заходи з безпеки крові до європейського рівня, зробив донорство доступнішим, а функціонування центрів крові — прозорішим та більш контрольованим. Закон описав структуру та основні правила гри для всіх учасників, що функціонують у рамках системи крові. Він розділив систему донорства крові в Україні на три рівні:

1. Національний

Його функції — фінансування, контроль якості, управління. Їх мають виконувати три різні установи. Фінансування — на Національній службі здоров’я України (НСЗУ). Але поки система залишається старою. Це означає, що центри крові отримують фінансування в рамках субвенції на заробітну плату та комунальні послуги. Також держава забезпечує центри крові витратними матеріалами. Дані витрати мають бути враховані у вартість компонента крові, яку компенсує НСЗУ в рамках програми медичних гарантій лікарням. Тобто держава має сплачувати гарантовану доступність до якісного компонента крові.

Вартість крові чи її компонента для держави складається з наступних витрат:

• рекрутинг донорів крові;
• витратні матеріали;
• заробітна плата співробітникам системи крові;
• комунальні послуги;
• тестування крові, яке підтверджує її якість;
• логістика;
• зберігання.

Ці витрати формують ціну на кров, яку має сплачувати саме держава, а не пацієнт.

Контроль якості покладено на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, і досі не існує ліцензії на таку діяльність, хоча згідно з Законом України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» вже має вступати в дію.

Функцію управління системою крові покладено на Український центр трансплант-координації (СДУ УЦТК). Нещодавно ДонорUA та УЦТК підписали Меморандум про співпрацю з метою побудови культури донорства крові в України та популяризації безоплатного добровільного донорства.

2. Регіональний

Процесами заготівлі, переробки, тестування та транспортування компонентів крові займаються комунальні підприємства — центри крові. Їх більше, ніж потребує Україна, структура вибудована неефективно і кількість не дорівнює якості. Достатньо мати 5-10 центрів крові, які здійснюватимуть тестування компонентів, а ось самих пунктів, де можна здати кров, потрібно значно більше. Було б доречним і використання бладмобілів (мобільних пунктів для здачі крові), адже багато людей мешкають у маленьких містечках і доїхати до обласного центру може бути складно.

3. Госпітальний

На цьому рівні працюють лікарні, які застосовують кров (багатопрофільні лікарні, військові шпиталі, пологові будинки чи перинатальні центри, онкодиспансери та інші інституції). Важливо створити лікарняні банки крові при кожній лікарні, що використовує при лікуванні пацієнтів компоненти крові, аби вона була в наявності у тій кількості, яка забезпечить всіх пацієнтів.

Звісно, закону недостатньо, щоб система працювала. Але це початок змін.

У листопаді 2021 року Уряд ухвалив постанову про створення Національного реєстру донорів крові та її компонентів. Він дозволить швидко знаходити відповідного донора та відстежувати шлях крові від центра крові до реципієнта. Ця постанова, як і всі інші підзаконні акти, є важливим кроком до реалізації закону. Але найважливіше — спеціалісти, що будуть впроваджувати ці документи в життя.

Певні кроки вже зроблено — важливо не лише не зупинятись, а рухатись неймовірно швидко. Ми всі живемо в період війни, а значить, величезної турбулентності, що вимагає готовності та злагодженості системи, ефективності використання всіх ресурсів.

Популяризація безоплатного і добровільного донорства має бути національним пріоритетом. Тому у вересні 2022 року на державному рівні вперше розпочато реалізацію відповідного проєкту. СДУ «Український центр трансплант-координації МОЗ України» за підтримки Проєкту ЄС «Надання підтримки Україні у розвитку сучасної системи громадського здоров’я» запустили інформаційну кампанію «Твоя кров може воювати. Стань донором». ДонорUA став партнером кампанії, мета якої — залучити якомога більше людей до донорського руху. За перші пів року кампанії в базі ДонорUA зареєструвалися понад 17 тисяч людей.

У червні 2023 року ми розпочали ще одну кампанію — #Розквітай, у межах якої розповідаємо про донорство як про корисну і навіть стильну практику, суголосну цінностям прогресивної людини. Тут ми робимо акцент на те, яку користь приносять кроводачі самим донорам і як донорство може бути складовою сучасного способу життя. За перший місяць #Розквітай до донорської спільноти долучилися майже 3000 людей. На сьогодні вона налічує понад 135 000 донорів.

Це лише один із перших результатів і кроків на шляху до добровільного свідомого донорства крові в Україні. Адже країні все ще не вистачає крові. І не лише тому, що вона воює — потреби у крові щороку зростають у будь-якій країні, оскільки медицина розвивається, все більше проводять складних операцій, які не проводилися раніше. На жаль, кількість людей, які мають онкзахворювання, також зростає.

Тож, якщо вам 18 років або більше, ви здорові й важите 50 кг або більше — станьте донором чи доноркою крові. Це корисна звичка, яка дозволяє вашому організму бути здоровим, адже донорство — це профілактика серцево-судинних та інших захворювань, а також можливість рятувати життя інших українців.

Хоча під час війни пораненим необхідна кров, перед нами глибша задача — зробити донорство системним.